Кафедра Астрономии в Одессе
UA | RU  
 

При відкритті в 1865 році Імператорського Новоросійського університету було передбачено читання в ньому астрономічних дисциплін, і для цього був запрошений магістр астрономії Леопольд Фомич Беркевич (1828-1897), який потім в м. Одесі став доктором астрономії (1868) і професором (1869) Новоросійського університету. В першому навчальному 1865-1866 році він читає студентам курси сферичної тригонометрії і коcмографії, а згодом — курси практичної і теоретичної астрономії (астрометрії і небесної механіки). Так Л. Ф. Беркевич став засновником кафедри астрономії Новоросійського університету і астрономічної освіти в місті Одесі і в південному регіоні Росії.

Л. Ф. Беркевич був випускником Санкт-Петербурзького університету 1849 року. По призначенню він 10 років відпрацював в Варшавській астрономічній обсерваторії, а потім, по програмі підготовки до професорського звання Санкт-Петербурзького університету, пройшов стажування з астрономії і небесної механіки (1862-1864) в Німеччині у відомих астрономів П. А. Ганзена, Х. Петерса і І. Ф. Енке. Науковою темою Л. Ф. Беркевича була небесна механіка, і він займався дослідженнями руху астероїдів і збуреннями їх орбіт. В Німеччині він активно друкував свої наукові дослідження в різних журналах і астрономічних виданнях, його було обрано членом Німецького астрономічного товариства.

В 1866 році для удосконалення астрономічної освіти Л. Ф. Беркевич створює в Новоросійському університеті кабінет астрономії, який розміщувався в головному корпусі університету і був оснащений 24 різними астрономічними, геофізичними та топографічними приладами. Серед них був великий телескоп, який був подарований С. С. Яхненко, в той час Одеським міським головою. Але розміщення кабінету астрономії виявилось незручним для практичних занять з астрономії, і Л. Ф. Беркевич неодноразово клопотався про будову астрономічної обсерваторії в більш зручному місці, на ділянці в урочищі Ланжерон, яка була подарована Загальною Міською Думою для будови обсерваторії ще в 1863 році.

Астрономічна обсерваторія була побудована і відкрита в 1871 році і спочатку працювала як учбовий заклад кафедри астрономії. На її будову пішли гроші, які було виділено державою, а також значні суми з міського бюджету, одержані за допомогою Одеського міського голови М. О. Новосельського. Для розвитку обсерваторії Л. Ф. Беркевич організував придбання меридіанного круга Репсольда 1862 року виготовлення, який успішно працює до цього часу, будівництво меридіанної зали. Л. Ф. Беркевич довів необхідність посади астронома-спостерігача, яка з 1873 по 1885 рок була зайнята Є. Е. Блоком, фахівцем з практичної астрономії, викладачем кафедри астрономії університету.

З 1881 року кафедру і обсерваторію очолював випускник Новоросійського університету 1871 року Олександр Костянтинович Кононович (1850-1910), доктор астрономії (1885), професор (1886) Новоросійського університету, який ще в студентські роки був нагороджений золотою медаллю за наукову роботу по визначенню затемнень (1870) і після закінчення університету був залишений для підготовки до професорського звання. Він був відряджений до Німеччини, і пройшов стажування у найвідоміших в той час астрономів. Вже тоді О. К. Кононович виділявся серед астрономів своїми працями в області дослідження подвійних зір і його було запрошено на роботу до Англії.

О. К. Кононович був піонером астрофізичних досліджень в Росії. Він перетворив астрономічну обсерваторію університету в великий науковий центр, оснастивши її за допомогою університетського механіка Й. А. Тимченка найсучаснішим тоді спостережним обладнанням: фотометрами, протуберанц-спектрометром, астрографами, спектрогеліографом. В обсерваторії з’явився великий телескоп-рефрактор фірми Кука, діаметр об’єктива якого сягав 165 мм і для якого була збудована спеціальна башта. За допомогою О. К. Кононовича на території Астрономічної обсерваторії були побудовані павільйони для інструментів і відкрито Одеське відділення Пулковської обсерваторії (1896-1912).

За О. К. Кононовича були виконані широко відомі, перші на півдні Росії, фотометрія великих планет Марса і Юпітера, дослідження орбіт подвійних зір, дослідження фізики сонячних протуберанців і сонячних плям, вивчення законів відбиття світла в різних довжинах хвиль від різних поверхонь. В обсерваторії спостерігалося сонячне затемнення 18 серпня 1887 року. Крім О. К. Кононовича в обсерваторії працювали М. Д. Цветинович і Ф. А. Бабічев, астрономи-спостерігачі в 1885-1889 і 1899-1913 роках, які керували практичними роботами студентів в обсерваторії і завдяки яким серед випускників університету з’явилися видатні в майбутньому вчені.

Багато уваги О. К. Кононович приділяв навчальній роботі. Він був блискучим лектором, і його лекції з захопленням слухали студенти. Разом з працівником кафедри приват-доцентом А. Р. Орбинським він викладав усі головні астрономічні дисципліни. О. К. Кононович був досвідченим адміністратором. Виконуючи обов’язки завідувача кафедри і директора обсерваторії, він був секретарем фізико-математичного факультету, тричі обирався деканом цього факультету, працював проректором і при відрядженнях ректора університету виконував його обов’язки. О. К. Кононович був нагороджений почесним званням заслуженого професора, багатьма орденами і званням Дійсного статського радника Російської імперії.

Після смерті О. К. Кононовича в 1910 році посаду завідувача кафедри астрономії і завідувача Астрономічної обсерваторії до 1912 року займав професор фізики М. П. Кастерін, а в 1912 році на ці посади був обраний ще молодий, але достатньо відомий в астрономічних колах вчений, Олександр Якович Орлов (1880-1954), доктор астрономії (1915), професор (1913), член-кореспондент АН СРСР (1927), академік АН УРСР (1939), один із засновників науки геодинаміки, видатний гравіметрист з світовим ім’ям. О. Я. Орлов відомий також як засновник Полтавської гравиметричної обсерваторії (1926) і Головної (Голосіївської) астрономічної обсерваторії АН УРСР в Києві (1944).

О. Я. Орлов є випускником Санкт-Петербурзького університету 1902 року. Він був залишений для підготовки до наукової діяльності, і після необхідних процедур в 1904-1906 роках пройшов стажування в університетах і обсерваторіях Франції (Сорбона), Німеччини (Геттінгенський університет), Швеції (Лундський університет). На стажуванні вивчав небесну механіку, сейсмологію. Потім, з 1906 року працював співробітником Пулковської обсерваторії, а у 1909 році — у Юрьївській (зараз Тартуській) обсерваторії. Перед переїздом до Одеси у 1911 році він був у науковому відрядженні в Йєркській обсерваторії (США), де займався дослідженнями фотографічних відображень комет.

Завідувачем кафедри астрономії Новоросійського університету О. Я. Орлов був всього вісім років, з 1912 до 1920 року, до закриття Новоросійського університету. Але він визначився як видатний університетський викладач різних курсів лекцій. Він розробив і надрукував збірники курсів «Лекції з сферичної астрономії» і «Курс теоретичної астрономії». О. Я. Орлов викладав також небесну механіку, вищу геодезію тощо. Він ініціював створення першого студентського наукового гуртка, засідання якого проходили в обсерваторії з 1915 року до закриття університету, читав курси лекцій молодим вченим, які були залишені при університеті для підготовки до професорського звання.

В Одесі О. Я. Орлов виконав капітальні дослідження місячно-сонячних деформацій Землі, розробив новий метод і чудовий курс лекцій по розрахункам орбіт подвійних зір, визначив положення сонячного екватора. При О. Я. Орлові розпочалися астрономічні дослідження, виконано нівелювання міста Одеси, дослідження зсувів берегів і створений ряд опорних пунктів по всій країні по визначенню сили тяжіння, із яких одеський пункт, розташований в парку Т. Г. Шевченка на території Астрономічної обсерваторії, був визнаний репером вищого, “нульового класу”. При О. Я. Орлові значно розширився колектив обсерваторії, в якому працювали видатні в майбутньому вчені.

В 20-х роках силами аматорів астрономії поряд з Астрономічною обсерваторією, яка після знищення Новоросійського університету стала Одеською державною астрономічною обсерваторією, було розташовано будинок аматорської, так званої “1-ої Одеської астрономічної обсерваторії”. Вона була побудована руками аматорів, і серед них були видатні пізніше вчені: відомий фізик, астрофізик і космолог Г. А. Гамов, творець ракетної і космічної техніки В. П. Глушко. Пізніше у 1944 році ця обсерваторія була приєднана до Астрономічної обсерваторії Одеського державного університету і зараз використовується як учбова лабораторія кафедри астрономії «університетський планетарій».

О. Я. Орлов в часи свого директорства в Одеській обсерваторії був обраний академіком Української академії наук (1919 рік) і фактично керував українською астрономією. Він намагався збудувати в Україні Центральну астрономічну обсерваторію і для цього у Києві створив Академічну обчислювальну лабораторію. Однак він не знайшов співпраці у тодішнього керівництва академії і вийшов з її лав в знак протесту. Але він не припинив спроб відродити установу, яка б керувала українською астрономією. Ця робота привела до того, що деякий час (1922-1924 роки) Одеська астрономічна обсерваторія працювала як Головна державна астрономічна обсерваторія України.

На посаді директора Астрономічної обсерваторії в Одесі О. Я. Орлов був до початку 1934 року. За роки його керівництва в обсерваторії був створений сучасний архітектурний ансамбль, відновлено меридіанне коло в сучасному вигляді, побудовано декілька павільйонів для спостережень. В обсерваторії засновано наукову бібліотеку, низку наукових видань: “Труды Астрономической обсерватории”, “Циркуляр Одесской астрономической обсерватории”, з 1919 року декілька років друкувався “Одесский астрономический календарь”. Для потреб мореплавства, згідно з державним замовленням, Астрономічна обсерваторія обчислювала і видавала “Морской астрономический ежегодник”.

В 1934 році директором Астрономічної обсерваторії університету став всесвітньо відомий вчений астроном Костянтин Доримедонтович Покровський (1868-1944), доктор астрономії (1912), професор (1916), член-кореспондент АН СРСР (1927), який в 1936 році відновив в університеті кафедру астрономії і аспірантуру при ній, а в 1937-1938 роках працював також деканом фізико-математичного факультету Одеського університету. При К. Д. Покровському тематика досліджень розширилась ще більше внаслідок досліджень астероїдів, комет, метеорних потоків, фотометрії і спектроскопії подвійних зір. В цей час на кафедрі працювали професори І. Д. Андросов - геодезист, М. М. Михальський - небесний механік, доцент Б. В. Новопашенний і асистент О. С. Цесюлевич — обидва астрометристи, аспіранти К. Я. Горяїстов і О. М. Шульберг — обидва астрофізики, а також С. Г. Ніценко – небесний механік.

В цей період співробітники кафедри астрономії і Астрономічної обсерваторії прийняли участь в роботах по складанню фундаментального і загального каталогів слабких зір (Б. В. Новопашенний, О. С. Цесюлевич), спостерігали покриття зір Місяцем (Б. В. Новопашенний, К. Д. Покровський), вивчали рух полюса Землі (І. Д. Андросов), рух великих і малих планет (М. М. Михальський), метеорно-кометні зв’язки (М. М. Михальський, О. М. Альперович), фізику Сонця (К. Я. Горяїстов) і властивості змінних зір, як пульсуючих (В. Б. Баласогло), так і затемнено-подвійних (О. М. Шульберг). В дослідженнях, як завжди, працювали разом як викладачі кафедри, так і співробітники обсерваторії.

Під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 роках Одеський університет евакуювався в Майкоп, де професор Микола Мар’янович Михальський (1886-1942) був завідувачем кафедри астрономії в евакуації. К. Д. Покровський і члени кафедри Б. В. Новопашенний, О. С. Цесюлевич залишились в окупації і працювали в університеті, якій перейменували в Університет Трансністрії. Вони продовжували читати лекції і готувати фахівців, котрі після закінчення війни викладали в Одеському університеті. Вони зберегли наукову бібліотеку і обладнання кафедри і обсерваторії, що дозволило після визволення Одеси приступити до навчального процесу і продовжити плідні наукові дослідження.

В 1944 році, після визволення Одеси і арешту професора К. Д. Покровського, завідувачем кафедри короткий час був доцент Костянтин Миколайович Савченко (1910-1956), який потім став доктором наук (1952) і професором (1956). Але незабаром, восени 1944 року завідувачем кафедри стає відомий астроном Володимир Платонович Цесевич (1907-1983), доктор наук (1944), професор (1938), член-кореспондент АН УРСР (1948). З січня 1945 року він став і директором Астрономічної обсерваторії. До складу кафедри в цей час входили професор В. П. Цесевич, доценти К. М. Савченко і Б. В. Новопашенний, викладачі К. Я. Горяїстов, О. С. Цесюлевич і О. М. Шульберг.

К. М. Савченко був випускником Херсонського інституту народної освіти (1931) і аспірантури Харківського університету (1934), де він захистив кандидатську дисертацію (1935). Потім він працював у вищих навальних закладах Харкова, а з 1938 року і Херсона. Під час Великої Вітчизняної війни був змушений тікати в Одесу, де К. Д. Покровський зробив його співробітником Астрономічної обсерваторії. А В. П. Цесевич був випускником Ленінградського університету (1927), професором Ленінградського педагогічного інституту, вченим секретарем Астрономічної обсерваторії Ленінградського університету. В 1934-1937 роках працював директором Таджикської астрономічної обсерваторії в Сталінабаді (Душанбе).

Після закінчення війни бурхливо розвиваються фотометричні спостереження і дослідження фізичних і подвійних змінних зір і астероїдів (В. П. Цесевич), астрометричні (Б. В. Новопашенний). В Одесі вперше був розроблений метод визначення орбіт подвійних зір з протяжними атмосферами (О. М. Шульберг), були досліджені динаміка сонячних процесів (К. Я. Горяїстов), фізика сплющення первісно сферичної газо-пилової хмари, яка приводить до приходу орбіт планетезімалей в площині, майже збіжній з екваторіальною площиною гравітаційно еволюціонуючої протохмари, а також проведена математична розробка космогонічної теорії Канта і аналіз фізичної природи тяжіння (К. М. Савченко).

В 1952 році, після захисту докторської дисертації К. М. Савченко, було вирішено створити в Одеському університеті дві астрономічні кафедри: кафедру астрофізики на чолі з В. П. Цесевичем і кафедру астрономії на чолі з К. М. Савченко. Деякий час кафедра астрофізики була кафедрою астрофізики і теоретичної фізики, але після приходу в університет професора А. Є. Костарева, з неї виділилась кафедра теоретичної фізики. В 1953 році, після виходу на пенсію завідувача кафедри теоретичної механіки і декана фізико-математичного факультету професора М. С. Васильєва, працювала кафедра астрономії і теоретичної механіки. Декана М. С. Васильєва на його посаді на два роки замінив професор В. П. Цесевич.

В 1956 році, в зв’язку із смертю професора К. М. Савченко, астрономічні кафедри були об’єднані в кафедру астрономії і теоретичної механіки. Але незабаром, в зв’язку з розділом фізико-математичного факультету на два факультети, в 1960 році від неї відділилася і стала самостійною кафедра теоретичної механіки механіко-математичного факультету. В цей час склад кафедри астрономії змінився: на кафедрі працювали професор В. П. Цесевич, доценти О. М. Шульберг, В. К. Абалакін (1963-1966), Б. В. Новопашенний, Є. П. Філянська, викладач С. В. Рубльов (1955-1960), асистент Ю. Д. Руссо. Два роки на кафедрі працював професор І. С. Астапович (1960-1961) видатний вчений в галузі дослідження метеорної матерії.

В цей час були виконані обширні дослідження з фізики і кінематики метеорних потоків (Ю. Н. Крамер), з зоряної динаміки в еліптичних скупченнях зір (В. К. Абалакін), з фізики зір типу Вольфа-Райє (С. В. Рубльов), отримані обширні спостереження змінних зір. Особливо інтенсивно проводились дослідження нових астрономічних об’єктів, такими стали штучні супутники Землі (ШСЗ). Для них вперше були проведені фотометричні спостереження, побудовані криві блиску і розроблені методи визначення орієнтації ШСЗ на орбіті (В. М. Григоревський, В. П. Цесевич), вперше розрахована теоретична крива зміни блиску другого радянського ШСЗ (В. М. Григоревський, В. Г. Каретніков).

З 1965 року на кафедрі став працювати асистент В. Г. Каретніков, з 1966 року — доцент Ю. Н. Крамер і доцент В. М. Григоревський (1970-1975). В 1973 році Ю. Н. Крамер захистив докторську дисертацію і з 1976 до 1994 року працював професором кафедри астрономії. Викладач В. Г. Каретніков в 1968 році захистив кандидатську дисертацію і був обраний доцентом кафедри (1969), а після захисту докторської дисертації (1988) в 1990 році він став професором кафедри астрономії. Після переходу в інший інститут доцента В. М. Григоревського (1976), який захистив докторську дисертацію в 1975 році, і смерті в 1976 році доцента Б. В. Новопашенного на кафедру прийшов доцент В. А. Позигун.

Після цих змін на кафедрі астрономії стали працювати завідувач кафедри професор В. П. Цесевич, професор Ю. Н. Крамер (також керівник метеорного відділу обсерваторії), доцент В. Г. Каретніков (також секретар кафедри і вчений секретар обсерваторії), доцент В. А. Позигун (голова комісії приладобудування обсерваторії) і доцент О. М. Шульберг. При цьому астрометричні курси погодинно читав завідувач кафедри морехідної астрономії Одеського вищого інженерного морського училища професор Л. Ф. Чернієв, також випускник Одеського державного університету, який керував астрометричними роботами співробітників Астрономічної обсерваторії. В 1981-1983 роках доцент В. Г. Каретніков виконував обов’язки завідувача кафедри.

В 1983 році помер професор В. П. Цесевич, і завідувачем кафедри був обраний Валентин Григорович Каретніков (1938 р. н.), випускник Одеського університету (1962) і аспірантури кафедри астрономії (1965). Склад кафедри: професор Ю. Н. Крамер, доценти В. А. Позигун, О. М. Шульберг, пізніше доцент І. Л. Андронов, викладач М. І. Мялковський. В 1994 році доцентом кафедри стає С. М. Андрієвський, асистентом кафедри О. А. Базей, а І. Л. Андронов був обраний професором кафедри (1996). Згодом, в 1998 році С. М. Андрієвський пішов до докторантури, і в лютому 1999 року член кафедри О. А. Базей був обраний доцентом, а асистентом був прийнятий випускник аспірантури кафедри О. В. Халєвін.

В цей період всебічно досліджено велику групу затемнених подвійних зір, доведено взаємозв’язок і еволюційні шляхи розвитку різноманітних зір цього класу, розраховані моделі газових утворень (В. Г. Каретніков та ін.), проведено вивчення і моделювання ряду катаклізмічних і новоподібних зір, в тому числі в рамках 5 міжнародних програм (І. Л. Андронов та ін.), вперше запропоновано ударно-хвильовий механізм генерації хромосферної емісії в зорях типу ? Щита і споріднених об’єктів (С. М. Андрієвський та ін.). Було доказано існування гіперболічних метеорів (Ю. Н. Крамер та ін.). Багато важливих результатів отримано і відображено в успішно захищених кандидатських дисертаціях аспірантів кафедри.

Астрономічна обсерваторія, яка була заснована як учбова база кафедри астрономії, за роки її існування виросла в велику науково-дослідну установу. Вона завжди не тільки співпрацювала з кафедрою, але вона сама і її головні наукові напрямки очолювались членами кафедри. Тільки тричі директорами обсерваторії були не працівники кафедри астрономії. Це сталось після смерті О. К. Кононовича у 1910-1912 роках, а також на декілька місяців в 1933 році, коли з посади директора пішов професор О. Я. Орлов. Останній поки що випадок — коли після смерті професора В. П. Цесевича директором обсерваторії з 1983 по 1989 роки був кандидат фізико-математичних наук Ю. О. Медвєдєв.

В листопаді 1989 року на посаду директора обсерваторії був обраний завідувач кафедри астрономії, доктор фізико-математичних наук, професор В. Г. Каретніков, академік Академії наук вищої школи України (1992), академік Академії історії і філософії природничих та технічних наук (1996). Він також був в 1995-2006 роках Національним представником України по освіті в Міжнародному Астрономічному Союзі. Обов’язки директора він почав виконувати з січня 1990 року. При ньому, внаслідок наукових досягнень статус Астрономічної обсерваторії змінився, і з 1993 року вона є Науково-дослідним інститутом першої категорії при Одеському державному (тепер національному) університеті.

В 2006 році, внаслідок хвороби серця, професор В. Г. Каретніков перейшов на посаду професора кафедри і головного наукового співробітника Астрономічної обсерваторії. Пішов з кафедри на посаду декана одного з факультетів і завідувача кафедри математики Одеського морського університету професор І. Л. Андронов. Завідувачем кафедри був обраний доктор фізико-математичних наук (2002), професор (2005) Сергій Михайлович Андрієвський. Склад викладачів кафедри став таким: завідувач професор С. М. Андрієвський, професор В. Г. Каретніков, доценти О. А. Базєй, В. А. Позигун, М. І. Рябов і О. В. Халєвін, старший викладач Б. О. Мурніков. Лабораторіями завідували Т. І. Кабанова та О. Г. Маркін.

У наступні роки склад кафедри змінювався. Так, у 2008 році вийшов на пенсію доц. В. А. Позигун, доц. О. В. Халєвін виїхав за кордон і почала працювати доц. В. І. Марсакова. На початок 2016 року склад кафедри був такий: завідувач проф. С. М. Андрієвський, проф. В. Г. Каретніков, доценти О. А. Базєй та В. І. Марсакова, ст. викладач Б. О. Мурніков, завідувач лабораторією Т. І. Кабанова.

Тісна співпраця за Астрономічною обсерваторією дозволила кафедрі астрономії плідно працювати і готувати астрономічні кадри високого ґатунку. Серед випускників кафедри астрономії багато видатних вчених. Це учні О. К. Кононовича, відомі астрономи Пулковської обсерваторії: А. С. Васильєв, О. П. Ганський, лауреат премії Академії наук Франції (в майбутньому директор Симеїзської обсерваторії), засновник Познаньської обсерваторії і Академії наук Польщі академік Б. Залеський, М. М. Доніч (академік Румунської Академії Наук), Л. С. Окуліч, А. Р. Орбінський, В. В. Стратонов (в майбутньому директор Ташкентської обсерваторії і декан фізико-математичного факультету Московського університету).

Учнями О. Я. Орлова є: В. О. Альбіцький, академік Польщі І. І. Вітковський (директор Інституту астрономії ПАН), В. С. Жардецький (потім професор Бєлградського і Гарвардського університетів), київський професор Д. В. Пясковський, М. М. Стойко-Раділенко (директор Міжнародного бюро часу, довгот і широт у Франції). Серед учнів В. П. Цесевича — доктори наук В. К. Абалакін, член-кореспондент АН Росії (директор Пулковської обсерваторії РАН і лауреат Державної премії СРСР), С. М. Андрієвський, І. Л. Андронов, Е. О. Вітриченко, В. М. Григоревський, М. Б. Діварі, В. Г. Каретніков, М. С. Комаров, Ю. Н. Крамер, Т. В. Мішеніна, В. Є. Панчук, Г. М. Петров, лауреат Державної премії СРСР, І. Б. Пустильник, Р. Б. Теплицька, І. С. Шестака.

Кафедра астрономії і Астрономічна обсерваторія Одеського університету і сьогодні працюють разом. Вони є будівниками Одеського радіотелескопу «УРАН-4», який зараз належить Одеській радіоастрономічній обсерваторії Радіоастрономічного інституту Національної академії наук України, вони є засновниками Одеського Планетарію імені К. Е. Ціолковського (1963), одеських Астрономічного Товариства (професійного), Науково-просвітницького товариства аматорів астрономії, аматорського товариства «Астродес». Вони започаткували Заочну і Вечірню астрономічні школи, Секцію астрономії Будинку вчених, Секцію астрономії Малої Академії наук, які широко відомі і користуються попитом аматорів.

З 1992 року кафедра і обсерваторія кожен рік організують і проводять міжнародні наукові конференції, які присвячують видатним вченим (О. Я. Орлову — 1992, Г. А. Гамову – 1994, 1999, 2004, 125-річчю Одеської астрономічної обсерваторії – 1996, В. П. Цесевичу – 1984, 1993, 1997, 2003, 2007, В. П. Глушко – 1998, О. К. Кононовичу – 2000), а також велику низку тематичних міжнародних наукових конференцій. За останні 15 років проведено більш 20 таких конференцій. А у 2000 році започатковані і працюють щорічні Міжнародні Гамовські молодіжні астрономічні школи, які є англомовними і на які запрошуються видатні вчені сучасності. Їх лекції мають велике значення для підготовки фахівців.

Разом з Астрономічною обсерваторією кафедра астрономії відродила і з 1993 року видає періодичний журнал “Odessa Astronomical Publications” (започаткований В. П. Цесевичем як “Известия Астрономической обсерватории” — виходив з друку в 1946-1963 роках). В 2000 році почав виходити російською мовою щорічник “Одесский астрономический календарь”, який був започаткований О. Я. Орловим в 1919 році, і виходив декілька років. Вже вийшло дев’ять книжок календаря. А к 200-річчю міста Одеси ми підготували першу частину збірника “Страницы истории астрономии в Одессе». Всього оприлюднені чотири частини збірника за 1994-1997 роки і готується частина п’ята.

Наслідком плідної роботи астрономічних установ м. Одеси, головними з яких є кафедра астрономії і Астрономічна обсерваторія Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова, є міжнародне визнання. Шість співробітників обрано членами Міжнародного Астрономічного Союзу, дванадцять є членами Європейського Астрономічного Товариства, колективи є членами Євроазіатського Астрономічного Товариства і Української Астрономічної Асоціації. Міжнародним визнанням астрономічних досягнень одеських астрономів є присвоєння одному з астероїдів (№ 2606) імені «Одеса», а також прізвищ низки одеських вчених астрономів, співробітників кафедри і обсерваторії.

В. Г. Каретніков

© 2006-2018 Кафедра астрономии при ОНУ им. И. И. Мечникова. Разработка и поддержка - Сухов Константин
Банер журнал Вселенная